Ukrainian Orthodox Church of Canada



THE WRITTEN “POSLANNIA” (EPISTLES) OF METROPOLITAN ILARION IN CANADA

Prof. Roman Yereniuk,
Associate Professor, St. Andrew’s College in Winnipeg and Centre for Ukrainian Canadian Studies,
University of Manitoba

Metropolitan Ilarion over a period of 25 years in Canada (1947-1972) wrote and delivered from the pulpit and by way of radio, some 110 “poslannia” – epistles. This paper will attempt to analyze these epistles for their themes and contents as well as their importance for the life of the Ukrainian Orthodox Church of Canada (UOCC), the Ukrainian people in their persecuted homeland and the Ukrainian Canadian community.

Metropolitan Ilarion’s “poslannia” can be divided into several categories. First he delivered 10 of them as the hierarch-in-residence at St. Mary the Protectress Ukrainian Orthodox Sobor in Winnipeg (1947-1951) while another 100 were delivered as the Metropolitan of the Ukrainian Orthodox Church of Canada (1951-1972). Of these some 71 were on the theme of the two major feasts of the year (Nativity and the Resurrection). In some years he wrote and delivered two or even three different epistles on the same feast to answer the needs of the Church and its various radio programs (CKY in Winnipeg, that also were syndicated nationally in bought radio programs based out of Holy Trinity Ukrainian Orthodox Cathedral in Winnipeg and on CBC International, which were beamed to Ukraine).

Another grouping of epistles – some 26 were delivered on the major celebrations and anniversaries in the life of the UOCC, for example: 2 were electoral epistles (on the occasion of his election as metropolitan in 1951), 6 dedicated to church anniversaries, 3 calls-summons to church sobors (councils), 4 dedicated to St. Andrew’s College in Winnipeg, 2 to Holy Trinity Cathedral (on their new building campaign) , 2 to the clergy of the UOCC, 1 to St. John’s Institute, 1 on the election of a third bishop, 1 called for the strengthening of Ukrainian schooling in parishes, 1 on the occasion of the 20th anniversary of the Metropolia, 1 on the occasion of the publication of the Trebnyk (Liturgical Book of Needs), 1 dedicated to the Mission Fund and 1 on the occasion of the 50th anniversary of the UOCC (1968).

Another 5 epistles were written on the occasion of unity discussions of the various Ukrainian Orthodox Churches in the diaspora in which Met. Ilarion provided a major leading role. A further 6 epistles were dedicated to various historical anniversaries of major church and national figures such as Taras Shevchenko – 3 epistles, Hetman Ivan Mazepa (250 years since his repose 1709-1959) – 1 epistle, Sts. Cyril and Methodius ( 1100 years since their mission was initiated to the Slavic peoples 863-1963) - one epistle, and to Princess St. Olha (the 1000th year since her repose 969-1969) – one epistle. Lastly one epistle was dedicated to the persecuted Ukrainian nation in 1952 and one against alcoholism and drunkenness in 1962.

The epistles will be analyzed in the article in detail for their content and significance for the life of the Ukrainian Orthodox Church and Ukrainian people. . However several important conclusions can be briefly summarized. Met. Ilarion, in his carefully and diplomatically worded and tactfully and powerfully delivered epistles, brings forth the wealth of his life long work and academia as a churchman and spiritual teacher as well as national and cultural leader. They were all written after his 65th birthday and illustrate his life long leadership, passion and maturity as exhibited in his sayings such as: “ The greatest service – is to serve one’s people (narod) because in serving one’s people (narod) you serve also God”; “Love everything that you have that is native (svoye)”; “To love is to serve” and “To serve one’s people (narod) you serve God”. Thus he passionately witnesses to his great love for the Ukrainian Orthodox Church as well as the Ukrainian nation, its culture and its people.

Further his epistles show forth a holistic approach to all areas, spheres and facets of Ukrainian culture and Ukrainian Orthodoxy. In these epistles he honours the theology of the feasts and holyday, important ecclesiastical institutions, various levels of membership in the church (episcopate, clergy, laity and youth) and upholds in the diaspora, the national significance of the Ukrainian Church and Ukrainian history, language, literature and national heroes.

In these epistle, Met. Ilarion comes out as the supreme teacher and mentor of the Church and the Ukrainian community and provides wisdom and leadership how to live in the diaspora, however with a strong critique of the “harmful Bolshevik-communist ideology” in persecuted Ukraine. He longed for a free and independent Ukraine and was a prophet figure that forecast the eventual demise of Soviet Ukraine. Unfortunately he died two decades before the events of 1991 that created the modern state of Ukraine. He also longed for an independent Ukrainian Orthodox Church, from the domination of the Moscow patriarchate, and felt that the diaspora churches were the basis for the eventual renewal of Ukrainian Orthodox autocephaly.

Metropolitan Ilarion’s epistles also show him as a man of peace and unity, energetic and idealistic, full of dynamic energy and a most strong work ethic. His epistles are a strong testament of his life’s work which he summarized in the following quote – “Ukrainians must serve and love their native Orthodox Church and their own native peoples (narod) because this is the purpose of one’s life which leads a person to theosis and eventual salvation!”


Писані Послання Митрополита Іларіона в Канаді

Митрополит Іларіон за період свого 24-річного перебування в Канаді (1947-1972) написав і виголосив з церковного амвону та по-радіомовленню біля 110 послань. Метою цієї доповіді є проаналізувти ці послання за їхніми темами і змістом, а також оцінити їх важливість для життя Української Православної Церкви в Канаді (УПЦК), для українського народу в його переслідуваній батьківщині та для української канадської спільноти.

Послання Митрополита Іларіона можна розділити на декілька категорій. Перших 10 з них він виголосив як Ієрарх-настоятель українського православного Собору Св. Покрови у Вінніпезі (1947-1951), в той час як інших 100 –вже як Митрополит Української Православної Церкви в Канаді (1951-1972). З них 71 послання було на тему двох головних свят року (Різдва і Воскресення). У відповідь на потреби Церкви і Її різноманітних радіопрограм (CKY у Вінніпезі, які транслювалися через канадське радіо по куплених радіопрограмах, спонсорованих Українською Православною Катедрою Пресв. Тройці в Вінніпезі і на СВС-міжнародне радіо, що передавалися в Україну), він декотрими роками написав і виголосив два або три відмінних послання на одне і те ж свято.

Інша група послань – десь біля 26 - були виголошені на великих святкуваннях і ювілеях в житті УПЦК. Наприклад, 2 були з нагоди обрання його Митрополитом УПЦК у 1951 р., 6 були приурочені до церковних ювілеїв, 3 – на церковні собори, 4 –присвячені Колегії Св. Андрея у Вінніпезі, 3 - Катедрі Пресв. Тройці (на грошезбіркову кампанію на будову нового храму), 2 – священнослужителям УПЦК, 1 – інститутові Св. Івана, 1 - з нагоди обрання третього єпископа, 1-на зміцнення українського шкільництва по парафіях, 1 – на ювілей 20-ліття Митрополії, 1- з нагоди випуску Требника, 1 – присвячене Місійному Фонду і 1 – з нагоди 50-ліття існування Української Православної Церкви в Канаді (1968).

П’ять інших послань були написані з нагоди дискусії об’єднання Українських Православних Церков у діяспорі, в якій Митрополит Іларіон відіграв провідну роль. Пізніших 6 послань було приурочено до різних історичних ювілеїв провідних церковних і національних постатей таких як Тарас Шевченко – 3 послання, гетьман Іван Мазепа (250 років від його смерті 1709-1959), 1 послання присвячене пам’яті свв. Кирила і Мефодія (1100 років від часу їх місійної діяльності серед слов’янських народів 863-1963), і 1 – до 1000-ліття упокоєння княгині Ольги (969-1969). Останні були на тему жорстоких утисків і переслідувань українського народу в 1952 р. ,і одне в 1962 р проти алкоголізму і п’янства.

Послання будуть детально проаналізовані в статті за їх змістом і значенням в житті Української Православної Церкви. Однак, декілька важливіших підсумків можна підвести. Митр. Іларіон, у своїх обережно і дипломатично підібраними словами й тактовно та сильно з почуттям виголошених посланнях, виносить на передній план свій життєвий доробок і академічний рівень як церковного і духовного учителя, так і національмого і культурного провідника. Всі послання були написані після його 65-ліття і показують його довголітнє провідництво, пристрасть і зрілість як показано в його висловлюваннях таких як «Служити народові - то служити Богові», «Любім все своє рідне», «Любити – то служити» і інш. Цим він пристрасно засвідчує свою велику любов до Української Православної Церкви як також і до українського народу, його культури.

Дальші послання показують його філософський підхід до всіх ділянок, сфер і граней української культури і українського православ’я. У цих посланнях він вшановує богословіє постів і свят, важливі екклезіястичні інституції, всякі рівні члентва у церкві (єпископат, духовенство, мирян і молодь) і підтримує в діяспори національне значення Української Церкви і Української історії, мови, літератури і національних героїв.

В цих посланнях Митрополит Іларіон виступає як великий учитель і наставник Церкви й української громади, подає розум і провідництво як жити в діаспорі, однак нещадно критикує «згубну більшовицько-комуністичну ідеологію» в переслідуваній Україні. Він палко бажав вільної і незалежної України і був проророчою постаттю, що передбачила евентуальну кончину совєтської України. На превеликий жаль, він помер за два десятиліття до подій 1991, які відродили сучасну державу Україну. Він також сильно бажав незалежної Української Православної Цекви від домінації Московського патріярхату, і вважав що діяспорні Церкви були основою для відновлення Української Православної автокефалії.

Послання Митрополита Іларіона також проливають світло на нього як на людину миру і єдності, енергійного, ідеалістичного, повного динамічної енергії і надзвичайно витривалої працьовитої етики. Його послання є безсумнівно міцним непохитним завітом його життєвої праці, яку він підсумував в наступній цитаті – «Українці повинні служити і любити свою рідну Православну Церкву і свій народ, бо це мета кожного, яка веде людину до обоження і до в кінцевому результаті до спасіння!».