Ukrainian Orthodox Church of Canada



ПЕРЕМОГА ЖИТТЯ, А СМЕРТІ - СПРАВЖНЯ СМЕРТЬ

З порожнього Гробу - сяє! А ми співаємо й проголошуємо знову й знову: "Христос воскрес із мертвих..." Який болючий контраст між цим радісним проголошенням і вістями про жахи в Югославії, де бомб далі падають і біженці далі боряться, щоб вижити. Людські засоби занепадають. А до того ж вістки про страхіття в Денвері, де два студенти, Джім та Дилан, постріляли чи бомбами побили вчителів та спів-студентів а потім повернули зброю й на себе, залишивши бомби, щоб знищити й свою школу після їхньої смерті.

Звернімо знову увагу від цього жаху. Який приємний контраст у цій розповіді про подорож жінок мироносиць ранесенько в неділю до гробу їхнього улюбленого Учителя Ісуса. Імена семеро їх записані: три Марії, Марта, Іванна, Саломія та Сусанна. Вони - частина людського роду, якого Господь окреслив, як "лукавий та перелюбний" (Матвія 16:4). А все одно вони знайшли відвагу та силу бути вірними та щирими! Відваги треба було чимало, щоб віддати цю останню (як вони думали) прислугу своєму поляглому Провідникові. Цей чин увінчався неймовірним успіхом! Перешкоди послужили для того, щоб він став ще благороднішим та більш героїчним - ще яскравішим свідченням про ту божественну любов, яку вони проявляли. Вояки, що стерегли гріб повтікали і навіть величезний камінь, яким його зачинили відкотився. І почули жінки радісну вістку: "Його немає тут. Він воскрес!"

Коли звертаємо знову свою увагу на жахи в Косово та в Денвері, то робімо це в світлі радісної несподіванки, яку знайшли Жінки-Мироносиці. У цьому світлі і промовляють Патріярх Бельградський Павло та його ієрархи в їхньому Пасхальному посланні: про Воскресення Христове та його вічні наслідки та відношення до нестерпного болю їхньої землі. Вони виголошують: "Воістину подія Воскресення - перемога життя а смерті - справжня смерть." Вони наполягають:

Брати й сестри! Наша віра в Христове Воскресення та в грядуче загальне воскресіння - не безпідставне, не тільки ілюзія тих, хто вірує. Навпаки, зміст її - наша, особисто нами набута, духовна свідомість до міри, що ми - справжні православні християни, цебто до міри, що ми живемо в Церкві і її сприймаємо, як єднання Бога з людиною, Хор Святих, Народ Божий, а не тільки, як ідеологію чи, ще менше, як тільки релігію. Тут же й зараз, через своє власне єднання в Тілі Церкви через Святе Хрещення ми можемо відчути те воскресіння, чим завершиться людська історія, через нашу особисту участь у Хресті та Воскресенні Христа (гл. Римлян 6:3-5).

Хтось міг би закинути, що ці слова "надто релігійні" та, що вони тільки дають оправдання тим, які не хотять робити ті важкі вибори, яки вимагає життя в світі, де подібні жахи відбуваються. Але ж воно не так! Якщо ми дійсно живемо Воскресенням то воно нам не дає тільки спокійно відпочивати на вигідних лавках храму. Життя Воскресення спонукує нас устрявати в битву! Але не в той самий спосіб, що ті, які його не відчувають - тобто не з ненавистю та застосуванням сили. Радше, як вказують Патріярх Павло і сербські ієрархи, ми робимо свій вклад "пожертвою себе для світу, а не вимогою, щоб світ став жертвою для нас".

Своїми молитвами, своїми думками, своїми словами, своєю боротьбою проти зла - особливо ж проти зла, що в наших власних серцях, допомагаймо розвивати перемогу Хреста Господьного та Його Гробу, повного світла Воскресення - в людській історії, на нашій планеті, в нашому довкіллі СЬОГОДНІ!

V. Rev. Ihor Kutash