Ukrainian Orthodox Church of Canada



ЗАМІСТЬ НАРІКАНЬ

22-га Неділя по П'ятдесятниці

Кожному, що терпить, здається, трошки легше стає від того, коли він чи вона трохи поскаржеться комусь. А ще як хтось уважно вислухає та ще й пожаліє. Це природньо. І ми й повинні, як діти Божі, вислуховувати одне одного та жаліти одне одного. Бо ж так ми виявляємо, що ми дійсно діти Милосердного Батька, що любить і милує все творіння. І коли ми наполегливо йдемо дорогою милосердя та вважности до потреб інших, то й нам приходить те, чого нам потрібно. Хтось нас вислухає. Хтось нас потішить та помилує.

Та є шлях ще вищий від цього. Апостол Павло каже в сьогоднішньому читанні (Галат 6:11,18): "Нехай ніим не хвалюся, хіба тільки Хрестом Господа нашого Ісуса Христа, що ним розп'ятий світ для мене, а я для світу". Тут уже входить містика Павлова, яку він і своїм читачам пропонує. Яка ж вона? Апостол поєднує своє життя з Христом. Він свої терпіння вважає цінним середником єднання з Спасителем. Коли він в чомусь терпить - а особливо, коли це накиди та переслідування через це, що він живе так, як учить Господь, то Павло вважає, що цим він приймає на себе Хрест - терпіння - Христові.

Так і ми можемо терпіти просто, як люди, що живуть у світі, в якому різні терпіння - неминучі. Або можемо всі наші терпіння духовно, молитвою, наставленням своїм, поєднувати з Господом. Це процес не такий легкий. Він потребує уваги, уяви, зусилля вірити й надіятись.

Це також не значить, що людина якихось терпінь має шукати чи любити терпіння. Ми ж природньо створені на те, щоб радіти, творити, поборювати несприятливі обставини! Якщо можна оминути чи облегшити терпіння без зради засад життя за Христовою наукою - яка виражена в нагорній проповіді на початку Євангелії від Матвія (а особливо в Заповіддях Блаженства) - то розумно приймати полегшення. Але якщо ні, то треба переносити терпіння з надією, з вірою, навіть з радістю!

Тому каже Павло, що він хоче хвалитися тільки Хрестом Господнім. Не хоче він нарікати. Передумуймо й ми те, в чому ми нарікаємо. І якщо відчуваймо потребу - а це природньо - то й нарікаймо потрошки. А потім таки обернімось до Господа, подякуймо за опіку Його у всьому, і висловімо віру, що у кожній справі Він подасть і поміч і силу й мудрість, і все доведе до добра для нас, які любимо Його і цей світ, в якому Він втілився і якого Він провадить до перетворення на Царство Боже. Блаженні ті що беруть свідому участь у цьому великому ділі!

V. Rev. Ihor George Kutash